Невимовний болю, море сліз… Де вас заховати? Якими вітрами розвіяти? Душа по-материнськи з розпуки плаче: Яворівський край провів в останню дорогу весняного лебедика, воїна Богдана Слободу, який загинув на Донеччині.
Де взяти слів, щоб висловити щирі співчуття батькам, рідним, друзям, побратимам?
Ридала кожна домівка Шкла, Новояворівська, Старич, Верещиці… і вся Україна. Шкла, бо тут він народився, тут бігав босими ногами по землі, де була йому рідна і знайома кожна травинка і горбик, де живуть найрідніші бабуся і дідусь, де пройшли дитячі та шкільні роки. Новояворівська, бо проживав там, де відбулася остання зустріч з його найдорожчими батьками, коханою, друзями, сусідами, де покинув свій батьківський поріг. Старичі, бо там працюють мама і тато. Верещиця, звідти родина батька,там проживає друга бабуся. Уся Україна, бо щодня чує сумні вісточки про нові втрати на Сході.
Коли 4 березня перестало битися сердечко дев’ятнадцятирічного Богдана Гавриліва з Калуша, я подумала: «Боже, охорони наших хлопців зі Шкла, які на передовій». На другий день згадувала Богдана Слободу на уроці української літератури, коли з його книжки читала літературний диктант одинадцятикласникам. Казала їм, щоб пишалися нашим випускником. А ввечері він отримав поранення. Страшну звістку сповістили зранку 6 березня: не стало і нашого Богданчика. Чому? Чому Господь забирає таких молодих?
Переглядаючи шкільні світлини, я помітила, що Богдан зіграв дві знакові ролі у своєму житті. У 6 класі він брав участь у літературній композиції «Народе мій, до тебе я ще верну…», присвяченій В. Стусу та інсценізував Степана з драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня», яку в радянський час забороняли. Це було для мене великим прозрінням, адже доля Богдана подібна до долі В. Стуса, якого переслідували за громадянські переконання, заарештували і відправили на заслання, де і помер. Богданчик, читаючи листи поета з тюрми, виконував роль Дмитрика, сина митця. В. Стус заповідав:«Сину, я дуже хочу, аби Ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком. Чи залишиш по собі добрий слід? Живи так, аби голуби сідали тобі на плечі». Ці слова стали роковими. Богдан ріс чесним, мудрим, працьовитим і порядним хлопцем, вивчився і став мужнім лицарем, оборонцем рідної землі. Він, безперечно, залишив по собі добрий слід: пожертвував своїм життям за долю України. Юнак жив заповітами В.Стуса, мав добру ічутливу душу, а на таких людей, без сумніву, сідають голуби на плечі. Ці птахи дуже відчувають людську енергетику.
Далі Богдан читав таке із листа В.Стуса: «Не май злоби, сину. Ні на них, ні на світ. Спробуй не озлобитися. Світ добрий, але кожній людині випадає своя путь… часами трудна… інколи навіть дуже… . На ній 
трапляються і кров, і біда, і зрада… . Але як тільки ти дозволиш собі зненавидіти увесь світ, твої очі перетворяться на щілинки ненависті, крізь які завжди бачитимеш лише її. Отож, завжди намагайся любити, хоча не завжди це виходить». Як дивно,але ці слова поета були актуальними для нашого військовослужбовця на передовій. Хоч як психологічно там було важко,але він не озлобився ні на кого,а просто сумлінно виконував обов’язки командира. Мужній офіцере,ми пишаємося тобою, твоєю сміливістю і героїзмом.
А як не озлобитися на світ мамі Богдана, коли війна в Україні забрала в неї єдину кровинку, єдину надію на майбутнє? Одному Богові відомо, де буде краще загиблому – на землі чи на небі.
Богдан часто на виступи одягав вишиту сорочку(мав їх кілька). Мама і бабуся не одну ніч не доспали,коли виводили хрестики червоними і чорними нитками на полотні, бажаючи йому щасливої долі. І виходили найкращі вишиванки для улюбленого сина й онука, які залишаться тепер у пам’яті. А Богдан зробив мамі пожиттєвий подарунок, привітавши таким чином її з 8 Березня.
Пригадую,як у 9 класі учні писали твір на тему: «Людина із сонячним серцем». Пам’ятаю,що Богдан навів приклад сонячної людини свою маму,яка любила його до безтями. А тепер пропонуватиму школярам,щоб вони до сонячних людей відносили і самого захисника,який випромінював доброту і щирість.
На третій день після похорону знайшла Богдана тестовий зошит з української мови і літератури(ЗНО 2014). До глибини душі вразив мене його твір:як думав,так і жив. «Людина як особистість перш за все виховується в родині,а вдосконалюється у школі,в колективі. Багато хто прагне в усьому бути найкращим. Більшість людей хоче бути помітною фігурою. А я вважаю,що й маленька людина може приносити велику користь і заслуговує на повагу від оточуючих». Як бачимо,дитина доводить,що людина виховується не в компанії,а в сім’ї. Родина була для нього прихистком,взірцем,тим острівцем,яка жила за Божими законами. Він пишався своїми батьками,брав приклад з дідуся і бабусі, з дядька,який теж був в АТО. Богдане,ти своїми добрими справами як маленька людина заслуговуєш на велику повагу. Вибач,козаче,нам,дорослим,що не вберегли тебе.
А як він майстерно декламував вірші П.Тичини «Пам’яті тридцяти»,В.Симоненка «Ти знаєш,що ти людина»,В.Стуса «Як добре те,що смерті не боюся», мав акторські здібності. Так поспішав жити,любити,працювати. «Що й до жнив недожив,зелен-жита не жав,ані не долюбив і не жив…!» Йому доля подарувала 21 рік. Він не скотився до пристосуванства,як багато його ровесників. Богдан прожив своє коротке життя так,як підказувала йому совість. Міг уникнути поїздки на Схід,але це вважав своїм обов’язком.
Ще Митрополит Андрей Шептицький писав: «Український народ жертовний,відданий і має велику будучність». Ці пророчі слова нашого земляка на сьогодні є актуальними,бо тисячі захисників пожертвували своїм життям заради України. І наш Богдан заплатив велику ціну за рідний край.
То ж що спільного у долі В.Стуса і Б.Слободи? Я переконана,що це безмежна любов до України,їхнє безкомпромісне життя і героїчна смерть. Це були справжні патріоти,готові на жертовний подвиг задля процвітання рідного краю. Богдан тепер до усіх нас хоче звернутися словами В.Стуса:
Народе мій,до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя.
Своїм стражденним і незлим обличчям,
Як син,тобі доземно поклонюсь.
Він через смерть повертається до життя,щоб у наших молитвах ми пам’ятали його вічно. Богдан виховувався на кращих зразках літературних творів і на прикладах тих подвижників,чиї прекрасні риси мають бути зразком для наслідування. Тепер наслідуймо і його. Нехай кожен із нас дасть відповідь на питання: чи міг би я так прожити своє життя,як Богдан Слобода?
Чому ворог цілиться в найкращих? Без сумніву,хоче,щоб не мали своїх духовних провідників. Ми вже втратили одного красеня- Мар’яна Корчака,добровольця Правого сектору,сміливого захисника. А Богдан Слобода – це другий випускник Шклівської школи,який журавлиним ключем полинув у вирій вічності і став Небесним Янголом. Коли у школі відзначали 5 річницю Майдану,то ніхто не міг подумати, що наступним полеглим буде Богдан. Щемить у грудях,коли чуєш про наступних,але реальність підступна і жорстока.
Ми віримо,що безстрашні воїни на тім світі моляться за нас,за Україну і підпирають її духовне небо. Тому українська нація встоїть,переможе ворога. У душі Богдана жила частинка Христової любові,яка давала йому сили нести свій хрест. Його любов до правди сильніша смерті. Юначе,це твій своєрідний шлях на Голгофу.
Не плачмо,а віддаймо честь своїм Героям,гордімося ними. Гордімося Мар’яном Корчаком і Богданом Слободою!
Велике щастя для нашої України,що у недолі народжуються такі славні лицарі,які хочуть врятувати український народ від російського агресора.
Подвиг Богдана Слободи буде жити вічно. Скріплюймо наші серця пам’яттю про Небесного Ангела щирою молитвою. Тож спасибі тобі,хлопчику,що ти обороняв нас,коли ми спокійно спали. І вибач! Для мене твоя смерть – велика втрата,плакала,як за рідною дитиною. Нехай чисте золото твоєї душі буде з нами,зігріває наші душі,повертатиме нас на правильний шлях боротьби. Слава Героям! Герої не вмирають!
Марія Козак, вчитель української мови і літератури Шклівської ЗОШ I-III ступенівім.М.Корчака